Новини

Святослав Євтушенко – людина, яка працює для Рівного щодня, а не роздає голослівні обіцянки перед виборами

У своїх 35 років Святослав Євтушенко став відомим не лише в Рівному, а й за його межами. Хтось знає його як депутата Рівнеради і молодого політика. Інші – як директора «Санком-Рівне», координатора будівництва першого в Україні сміттєпереробного заводу та його керівника. Треті – як патріота з активною громадською позицією. Нині Святослав Євтушенко ще й кандидат у народні депутати України по виборчому округу №152 (м. Рівне). Але, крім всіх цих статусів – він ще люблячий чоловік, батько трьох дітей і просто людина.

Про життя, роботу, політику, причини балотування у Верховну Раду України, особисті переконання та інше - Святослав Євтушенко розповів читачам сайту.

- Зараз Ви відомі у Рівному, як депутат Рівнеради, керівник «Санкому» та сміттєпереробного заводу. А як розпочиналася Ваша кар’єра?

- Я не зять і не родич нікого з наших можновладців, як зараз розповідають. Все, що досягнув у житті, зробив виключно своєю працею і розумом, а не тому, що вдало одружився. З 16 років, навчаючись в 11 класі я почав працювати вантажником, щоб самому заробляти на себе. Закінчивши навчання в школі, поступив у Національний університет водного господарства та природокористування на спеціальність «Міське будівництво та господарство». Навчання в університеті поєднував із роботою. Був муляром, інженером-будівельником, майстром, виконробом, проектантом. За час роботи розробив десятки будівельних проектів не лише в Рівному, а й за його межами, у тому числі, був і співучасником організації будівництва єдиного в Україні сміттєпереробного заводу.

- Ви керівник підприємства, яке вивозить сміття у Рівному. Як не крути, але Вашу роботу помітно. Напрошується думка, що Ви, чи не єдиний кандидат у нардепи, який працює для рівнян щодня. Як вдається це робити?

- Як керівник «Санкому», намагаюся робити все для того, щоб сміття у місті вивозилося вчасно, не зважаючи на складну економічну ситуацію в Україні. Щодня об’їжджаю вулиці міста, де надає послуги вивезення сміття компанія, щоб особисто проконтролювати процес. Я не приховує, що проблеми зі сміттям у місті є, але разом з тим, ми постійно шукаємо шляхи вирішення цієї ситуації. Так, наприклад, зараз ми запровадили роздільний збір сміття у місті.

- Також Ви активно відстоюєте прийняття необхідного закону, щоб сміттєпереробний завод, який зупинили через прогалини в законодавстві, почав працювати. Ви написали десятки звернень, обґрунтувань, розпочали збір підписів, щоб привернути увагу влади. Чи дало це якийсь результат?

- Наразі нашу петицію за відновлення роботи заводу підписали близько 30 тисяч рівнян, підтримали й громадські організації міста, низка місцевих Рад, у тому числі й Рівнерада. Та, схоже, чинним народним депутатам байдуже до проблем екології, та чим ми будемо опалювати свої домівки взимку. Тому, чи не єдиний вихід, який бачу – самому балотуватися у Верховну Раду та відстоювати прийняття потрібного законопроекту.

- Наразі Ви, окрім того, що чинний депутат Рівнеради, ще балотуєтеся у нардепи. А, як потрапили у політику, чому вирішили стати депутатом?

- Депутатство – це додаткове громадське навантаження, яке мені подобається. В 2010 році, будучи засновником обласного партійного осередку і першим номером у списку «УДАРу» я став депутатом Рівнеради. Наразі я член депутатської групи «Рівне» у міській раді. А в лютому 2014 року очолив Рівненську міську організацію політичної партії «Народний Рух».

- З початку революційних подій у Рівному, Вас постійно можна було побачити на Народних Віче, на штурмах біля військових частин, міліції, «Беркуту»… Саме сміттєвози «Санкому» блокували виїзд силовиків у столицю. Ті ж самі сміттєвози та великогабаритні контейнери перекривали й злітну смугу рівненського аеропорту в перші дні протистоянь у Криму. Та й у Київ на Майдан Ви їздили. Також завдяки Вам у Рівному почали маркувати російські товари. Що спонукало до всього цього?

- Мені не байдуже, у якій країні житимуть мої діти і яким буде майбутнє України. Це й спонукало мене разом з тисячами небайдужих вийти на революційний Майдан і відстоювати майбутнє своєї країни. А, розуміючи, що можу допомогти, перекрити дорогу сміттєвозами, надати великогабаритні контейнери для блокування аеропорту – я це робив. Чесно кажучи, тоді не думав про наслідки, а просто не міг залишатися осторонь і хотів хоч якось допомогти, принаймні, у межах своїх можливостей.

- Та й зараз Ви не залишаєтеся осторонь, адже одним із перших ініціювали збір допомоги для армії, яку особисто возитиме у зону АТО. Чи не страшно щоразу вирушати на схід?

- Я вважаю, що не маю морального права посадити за кермо автомобіля з допомогою, скажімо, когось із водіїв «Санкому». А якщо з ними щось трапиться? У кожного сім’ї, діти. Тому й їжджу сам. А, знаючи в яких умовах воюють наші хлопці, не маючи навіть відповідної техніки, радше страшно за них, ніж за себе. Адже вони там щодня і найменше, як ми можемо їм віддячити – це допомогти речами, амуніціями, продуктами.

- Не можу не запитати: як Ви все встигаєте – громадська, депутатська діяльність, основна робота, чи не щотижневі поїздки в зону АТО та низка інших обов’язків?

- Я «трудоголік», люблю свою роботу, багато працюю і створюю такий ж ритм своїм працівникам. Щоправда, це дає відбиток на життя, адже буває, що йду на роботу, коли дружина та діти ще сплять і приходжу додому, коли вони вже сплять.

- Насамкінець, хотілося б запитати, чим Ви керуєтеся по життю?

- Я не боюся брати на себе відповідальність і вважаю, що якщо хочеш зробити щось добре – зроби це сам. Саме це й підштовхнуло мене балотуватися у Верховну Раду. Адже розумію, що зараз і в місті, й в державі є низка нагальних проблем, які потрібно вирішувати. А для цього треба, щоб у парламент прийшли нові люди, які працюватимуть на людей, а не на олігархів, які фінансують партії.